Стежками рідного краю

Люблю село. За що - і сам не знаю,

Люблю його я дуже, та й усе,

За те, можливо, що веселка грає,

Що квітнуть вишні й лан росу несе.

Люблю село і серцем розцвітаю,

Не сумніваюсь в цьому ні на мить.

Люблю село і вас усіх питаю:

Ну як його всім серцем не любить.

Село має давні корені. Одна з садиб нинішніх жителів Брусилова знаходиться на місці, де в долині річки Снов і Десни виявлені залишки давньоруського городища                           (нині зруйнованого). На північному сході від села виявлено останки курганного могильника тих часів, від якого збереглося 4 насипи. Селище віднайдено і в північно-східній частині Брусилова, на невисокій піщаній дюні.

За версією відомого  історика минулого століття О.Лазаревського, «село Брусилов, судя по названию, заселено выходцами из Брусилова киевского, которЫй не раз бЫл разорен татарами. Наибольшее разорение он потерпел во второй половине XVI века, когда полностью запустел. Очень вероятно, что до этого разорения жители киевского Брусилова и переселились на левый берег Днепра.